— Що ж пропонуєте ви тепер?

— Ми закинемо в радянський тил людину з унікальними документами. Росіяни шанують своїх героїв. Наша людина матиме новітню зброю, а також вибухівку…

Гримаса невдоволення скривила обличчя Гітлера.

— Це тільки в нас дехто може безкарно носити в портфелі бомби, росіяни не такі дурні, Ернесте, і ваша ідея…

— Звичайно, мій фюрере, — спробував втрутитися Кальтенбруннер, — ви, як завжди, маєте рацію, але…

— Ніяких “але”, Ернесте, ви знаєте, яку вони мають охорону?

— Найкращу в світі охорону маєте ви, мій фюрере.

Гітлер почовгав по гравію доріжки ногою, що постраждала під час вибуху, і Кальтенбруннер одразу зрозумів натяк.

— Таке більше не повториться… Кляті військові, тепер вони підтягнули хвости!

— Гадаю, що у радянського командування охорона не гірша, і ваші проекти, дорогий Ернесте, не варті мильної бульбашки.

— Але ж ми залучили найкращих спеціалістів рейху. Створено принципово нову зброю, такої ще не бачив світ, у вмілих руках вона безвідмовна, і ми сподіваємось на цілковитий успіх операції.

— Нову зброю? — зацікавився Гітлер.

— Принцип “фау”, мій фюрере. Снаряд кумулятивної дії, що пробиває мало не п’ятисантиметрову броню. І весь пристрій вміщається в рукаві піджака.

— В рукаві? — не повірив Гітлер. Підвів правицю, витягнув її і навіть обмацав. — І п’ятисантиметрова броня?

— Так.

— То чого ж ви тягнете, Ернесте? Чого я мушу чекати? Чого мусить чекати цілий рейх? Найлютіші наші вороги роблять, що хочуть, Скоро їхні солдати ввійдуть у Польщу…

— Ось ми й пропонуємо, мій фюрере…

— Я приймаю вашу пропозицію, Ернесте. Ви знаєте, якого розголосу набуде така диверсія!

— Вам завжди видніше, — Кальтенбруннер поштиво схилив голову, та Гітлер, певно, вже не бачив його. Вигукував, трохи подавшись уперед, і сам, мабуть, не чув своїх слів:

— Акція проти верховного командування посіє серед росіян зневіру! А знаєте, що таке зневіра під час війни? Поразка. Ми зупинимо червоних, точно зупинимо, нарешті й мої генерали будуть чогось варті. Але ж ви до кінця не уявляєте собі, Ернесте, ще одного аспекту цієї акції. Негайні чвари між союзниками, розвал коаліції!.. Черчілль, цей старий лис Альбіону, давно чекає приводу, і ми дамо його.

Гітлер викинув угору правицю, точно як на мітингах, але у відповідь не ревнуло звичне “хайль”, і фюрер одразу обірвав себе. Перейшов на діловий тон, буцім і не було щойно пафосу й погрозливих вигуків. Оці незбагненні перепади в його настрої, у виявленні емоцій дивували всіх і багато в чому сприяли авторитетові першої людини рейху, дехто вбачав у цьому винятковість натури.

Гітлер запитав:

— Що вам потрібно, обергрупенфюрере, для здійснення цього плану державного значення?

— Ваша згода, мій фюрере.

— Ви вже її маєте. Ще?

— Я хотів лише попередити, що ретельна підготовка акції коштуватиме…

— У вас нема грошей? Хтось обмежує?

— Ні, але ж…

— Скільки б це не коштувало, кінцевий результат вартий того.

— Сьогодні я ще раз переконався в цьому.

Гітлер обернувся, знову заклав руки за спину й почвалав назад, до мольберта.

— Ви добре продумали операцію? — запитав не зупиняючись.

— Зараз її докладно опрацьовують.

— Найсуворіша конспірація, — попередив Гітлер якось стомлено: вибух емоцій не минув даремно. — Найобмеженіше коло осіб може знати про справжню мету. Навіть Герінг…

— Так, мій фюрере, навіть Герінг нічого не знатиме. Крім нас та безпосередніх учасників акції, в курсі справ будуть двоє чи троє.

— Хто вони?

— Скорцені, мій фюрер і ще…

— Це вже у вашій компетенції, Ернесте. Я питаю, хто безпосередні виконавці?

— Росіяни. Чоловік і жінка.

— Ви впевнені в них?

— Ми зупинилися на їхніх кандидатурах після ретельної перевірки. Найретельнішої.

Вони дійшли до мольберта, і Гітлер стомлено опустився на стілець. Мовив стишено:

— Нехай вам щастить, Ернесте. Врахуйте тільки, акція мусить відбутися, відбутися, хоч що б там сталося, я не прийму жодних пояснень, жодних виправдань.

— Я зрозумів вас, мій фюрере.

Гітлер узяв пензель, довго примірявся і нарешті торкнувся ним незакінченого малюнка.